От і черговий раз дорога пролягла на фронт. Усе навколо постраждале та зруйноване. Однак із кожним новим приїздом бачиш, як у цих змучених місцях, попри все, живе життя.

 

Поруч моя незмінна команда. Завше все плануємо заздалегідь, щоб зібрати якомога більше: і спорядження, і техніки, й обігріву, і щось "домашнього". Загалом вантажу чимало.

 

Нині відвідали декілька бойових бригад, зустрілися з військовим командуванням, говорили про потреби. З настанням холодів їх буде ще більше. Маємо допомагати. Не тому, що це – обов'язок, а тому, що там – наші люди. Завдяки їм, почуваємося у безпеці, працюємо, зустрічаємо мирні ранки.

 

За кожною такою поїздкою – велике бажання хоч трохи полегшити будні хлопців і дівчат. Іноді достатньо щирої розмови й міцного рукостискання. Звісно ми не можемо забрати в них усі труднощі війни. Але стараємося чинити так, щоб вони відчували: за їхніми спинами – свої.

 

Дякую тим, хто зі мною готовий знову й знову долати цей шлях.

 

Тримаємо зв'язок. Тримаємо стрій. І продовжуємо допомагати воїнам. Як же їм приємно, що про них не забувають.

 

Слава Україні. Героям слава".